Читать книгу Право на вбивство онлайн

22 страница из 92

– Нікого взагалі не бачили. Хіба в центрі трохи людей було й біля вокзалу, а вже ближче до цього місця… – хлопець в окулярах заперечно похитав головою.

– Були якісь машини? – запитав опер.

Пацани перезирнулися.

– Машини були, – стенув плечима той, що без окулярів. – Але ми на них не звертали уваги.

– Ясно, – зітхнув Єгор. – А де ви живете?

– У Білій Криниці.

Кир’ях присвиснув:

– То вам ще пів дня йти! Хлопці, ото ви гарно погуляли, – зареготав. – Вас що, ніхто забрати не може?

– Посеред ночі? – скривився хлопець без окулярів.

– Ну гаразд, – оперативник все ще реготав, відтак прикликав патрульного, завданням якого наразі було відганяти зацікавлених роззяв, якщо такі з’являтимуться.

– Зганяй, завези цих двох додому. І відразу назад, зрозумів? – наказав колезі, відтак звернувся до малих, що завмерли, не вірячи своєму щастю – нарешті відпускають. Ба більше, їх на справжній поліцейській машині везуть додому. Сусіди побачать – заздритимуть! – Ось вам наші номери телефонів, – написав на листочку в блокноті, вирвав та простягнув хлопцеві в окулярах. – Якщо щось згадаєте, обов’язково дзвоніть. Зрозуміли?