Читать книгу Винуваті люди онлайн

16 страница из 113

– Я вас слухаю, пане Ясенський. Щось маєте мені сказати?

Флор за свою довгу службу перебачив чимало панства та знався на панських звичках. Передусім пошана. Хай що ти думаєш, хай що відчуваєш, поводься шанобливо – і завжди матимеш зиск із зустрічі, тобто ґешефт, як казали ставищанські юдеї.

– Флоре Ігнатовичу, я чоловік військовий, тож не точитиму баляндрасів. Мене цікавлять ваші араби. Почув, що ви маєте біля себе двійко чистокровних арабів, і приїхав напитати ціну. Я, знаєте, коней люблю. Мені життя не миле без доброго коника.

Ясенський білозубо всміхався. На вигляд йому було років із сорок. Не вельми молодий, а втім, тримався справжнім франтом. Одягнутий був у модний широкий піджак, під яким виднілася сорочка без жилетки з огляду на спеку. Штани також, за закордонною модою, були набагато коротшими, ніж пристало носити панові, як на хлопський розум старшого машталіра. Шкіряні краги та м’який фетровий капелюх довершували франтуватий образ шляхтича. Флор відразу збагнув, що перед ним тертий калач. Ясенський-бо не пішов до графа Браницького, який радо продав би йому будь-якого араба зі свого заводу, здерши справжню ціну за чистокровного коня, а прийшов сюди, сподіваючись дістати задешево добрий товар. Флор так само був мастак на оборудки. Рік тому він, як старший машталір, відбракував двох щойно народжених лошат, недоношених і кволих. Таких зазвичай убивають, щоб не мучилися, бо однаково за день-два помруть. Пан або пропав, сказав собі Флор і купив жеребчиків за рубль, майже як падаль.