Читать книгу Винуваті люди онлайн

14 страница из 113

– Добридень, панянко! – Незнайомець і не думав відвертатися, прискіпливо розглядаючи дівчину. – Бачу, у вас тут недільне прибирання. Боже помагай!

Маруся зойкнула й випустила ганчірку. Відчула, рвучко обсмикуючи сорочку, як гаряча хвиля сорому заливає обличчя.

– Пардон! Не хотів збентежити. Дозвольте відрекомендуватися. Юліан Казимирович Ясенський, вахмістр у відставці окремого корпусу прикордонної варти.

Скоромовкою представившись, Юліан Ясенський по-військовому клацнув підборами та злегка нахилив голову вперед.

– Чи панянка розуміє по-польськи?

Маруся добре знала по-польськи, але Юліан Ясенський не зводив із неї очей, ще більше бентежачи, і через це вона не могла видушити із себе бодай слівце. Спромоглася лише кивнути йому.

– Чи панянка є донькою Флора Ігнатовича?

Ясенський удавав світську бесіду, зумисне не помічаючи, що Маруся стоїть перед ним у самій сорочці. Здавалося, він дістає від дівочого хвилювання неабияке задоволення. Маруся врешті опанувала себе і, схопивши з жердки свою сукню, насилу видушила «пшепрашам». Вона кулею вилетіла з кімнати й зачинила за собою двері тісної кухні, яка була через сіни. Власне, невеличка світлиця, сіни й кухонька – це й було все Флорове помешкання, що належало йому як старшому машталірові.