Читать книгу Винуваті люди онлайн

2 страница из 113

– Маруська – боягузка! – закричав Василь півнячим фальцетом, чим неабияк ушпетив дівчинку.

– А от і не боягузка! Сам такий!

Маруся огляділася, але Василь і досі був невидимим для неї. Вона наважилась і переступила у квітник. Біленьке платтячко замелькало між красиво підстриженими трояндовими кущами, а Василь зачаровано стежив зі свого сховку за тим, як мала морщила носика від пекучого сонця, як золотіли її коси, як вона зиркала навсібіч, немов руда лисичка, що ніяк не могла взяти заячий слід. «Виросту – женюся на Марусьці», – подумав Василь і сам злякався цієї думки. Що женитися – не завжди добре, він затямив, коли мати Лександра плакали перед весіллям його старшого брата Івана, примовляючи, що той жениться на чаплі через гроші. «Але Маруська зовсім не чапля, вона схожа на панночку», – утішив сам себе Василь і вже хотів був вийти, аж тут нагодився панський садівник і взяв маленьку порушницю за вухо.

– Хіба пані не казали не бігати по квітниках?

– Ай-яй! Дядечку, я більше не буду! Не тягніть!