Читать книгу Винуваті люди онлайн
3 страница из 113
– Пішли до пані, їй розкажеш!
Василь хотів вибігти й оборонити Марусю від злого дядька, але його ноги немов приклеїлися до землі. Це тривало якусь мить, та, коли він нарешті опанував себе й вискочив із жасминового куща, – було вже пізно: садівник заволік зарюмсану Марусю до панських покоїв.
Частина І. Посаг
Розділ 1
Колись батько сказав їй, що вона народилася останнього дня весни. Учора був цей день. Виходить, їй виповнилося вісімнадцять. «Коли я святкувала своє вісімнадцятиріччя, – згадувала графиня Браницька, – то протанцювала до ранку… Ах, яка в мене була препишна сукня волошкового кольору… Ах! Ах! Як це було давно…» Маруся чула цю історію сотні разів, тому не дуже дослухалася до слів графині. Вона стежила за дорогою. Спершу визирала з віконечка потяга, коли вони ще затемна рушили з київського вокзалу до Білої Церкви. Потім виглядала з коляски, яку вислав за ними з маєтку граф Браницький. Марусі хотілося скоріше повернутися додому – у рідну Іванівку. Так і минув її день народження: у підганянні хвилин і верст. І все одно, як не старалася Маруся пришвидшити час, вони повернулися до маєтку дуже пізно, ледь не поночі, й одразу лягли спати. Потім настав новий ранок, а день народження минув, розтанув, ніби його й не було.