Читать книгу Винуваті люди онлайн

5 страница из 113

– Марисю, берися вже розбирати речі, та обережніше, прошу, з французькими капелюшками. Вони вельми делікатні. Ти ж знаєш, що один необережний рух – і кінець красі…

Графиня не встигла договорити.

– Пані, до вас приїхали…

У дверях з’явилася дівчинка з кухні, яка завжди щось робила надворі й першою прибігала з новинами. Коли пані була в доброму гуморі, то могла обдарувати копієчкою спритну малу.

– Ах, і хто ж там приїхав? – Очі пані Лідії засвітилися від передчуття, бо вона добре знала, чиє ім’я зараз буде вимовлено.

– Так це… пан… пан… Дай, Боже, пам’яті. Складно називається, не можу в голові вдержати…

Правду кажучи, малій складно було не лише запам’ятати, а й вимовити заковиристе ім’я Вікентія Монтрезора, давнього приятеля родини Браницьких. Пані змилувалася над дівчинкою і сама назвала гостя. Сподіваної копійчини мала не отримала, зате дістала відразу кілька наказів. Найперше треба було провести пана Вікентія до малого салону та спитати, чи не хоче він кави, а якщо він її зажадає, то бігти по неї на кухню. Потім наказано було простежити, щоб якийсь із панських машталірів заопікувався Монтрезоровим конем. А вже потому послати когось за паном Владіславом, господарем маєтку, хоча гість, була переконана графиня, приїхав не до графа й не дуже засмутиться, якщо не побачить його. Пані Лідія мала надію, що граф за своєю звичкою в робочому одязі займається кіньми й не поспішатиме митись і переодягатись.