Читать книгу Винуваті люди онлайн
29 страница из 113
– І тут коні! – дурнувато засміявся Прокіп.
– Га? Що? – стрепенувся Флор.
– Закуримо?
– А, ні-ні, я давно вже кинув це діло, – махнув рукою старший машталір.
Ясенський, що й собі хотів закурити доброго тютюну, враз передумав і засунув свій срібний портсигар подалі в кишеню. Юліан Ясенський відчув внутрішню боротьбу свого гостя, тільки не міг витлумачити його вагань. А Флор Ігнатович тим часом хвалив себе за те, що відіслав Василя з графом Браницьким аж до Петербурга продавати коней. Василь був гарним машталіром, але майбутнім зятем Флор Ігнатович уже бачив іншого.
Розділ 4
Була субота, свято Маковея. Незважаючи на ранню годину, в Іванівській церкві вже правили. Маруся потягнулася в ліжку й усміхнулася сама до себе. Вона згадала, як графиня Лідія вимовляла сільському батюшці за ранні служби, наказувала шануватись і брати приклад зі ставищанського ксьондза, який ніколи не будив вірян завчасно. Батюшка згідливо кивав, та, однак, чинив по-своєму.
Маруся хлюпнула води в мідницю та стала вмиватися. Через прозорі крапельки на віях і кімнатка, і світ довкола – все здавалося різнокольоровим і розпливчастим. Раптом у цих змішаних барвах з’явилося обличчя графині Браницької, уже немолоде, ледь припухле від сну.