Читать книгу Винуваті люди онлайн

34 страница из 113

Раптом Прокіп устав із-за столу й заговорив різким неприємним голосом:

– Ну что же, Флор Игнатьевич, по старому обычаю заведу байку про куницу и добра молодца, как говаривают у вас тут, среди хохлов.

Далі Маруся ледь розібрала мовлене Прокопом про мисливські лови, усе ще до кінця не вірячи в батькову зраду. Повірила, лише коли почула недвозначне запитання Прокопа наприкінці розказаної приповідки:

– Спрашиваем у тебя, Флор Игнатьевич, согласен ли ты, родитель, отдать дочь свою, Марию, за доброго молодца Юлиана?

– Згода! Такий зять мені до душі! – Від хвилювання Флор трохи осип і затинався на кожному слові. Він шумно видихнув, немов завершив якусь дуже важливу справу.

Марусі здавалося, що це якийсь дурний сон і що батькова підступність так само сниться їй. Невже батько погодився віддати її за нелюба, набагато старшого за неї чоловіка, хай і пана? Маруся підвела очі та спантеличено поглянула на тітку Олену, яка настирливо вкладала їй до рук хусточку, щоб подати молодому.

– Таточку, тату… як же це? Що ви надумали зробити зі мною, таточку? – Гіркі сльози покотилися з Марусиних очей, так ніби шовкова хустина вже зав’язала їй білий світ і тільки й лишилося чекати, коли її покладуть поруч із матір’ю на сільському цвинтарі. – Тату, я собі щось зроблю, а за пана не піду…