Читать книгу Винуваті люди онлайн

32 страница из 113

Пані Лідія незмигно стежила за швидкими зборами Марисі, дивилася, як та чесала волосся, спритними рухами заплітала довгу косу, защипувала непіддатливі крючки на сукні, яку зовсім недавно отримала від графині й сама перешила на себе.

– Марисю, серце, візьми мій старий капелюшок. Той самий, рожевий, що ти вподобала. Забирай його назовсім, бо вже не носитиму. Такі вийшли з моди. А втім, капелюшок ще цілком пристойний. До того ж молодій дівчині все до лиця, що не вбери.

Графиня востаннє критично оглянула Марусю, ніби благословляючи на незнану пригоду, і жестом відпустила. Треба було й собі збиратися до костелу – усе ж хоч якась атракція.

Маруся тим часом затрималася біля великого дзеркала в салоні. Вона вбралася в омріяний капелюшок і, поки ніхто не бачив, роздивлялася себе. Її погляд упав на піаніно, на якому лежала улюблена «Лялька» Болеслава Пруса. Цей новомодний роман, виписаний графинею з Варшави, був прочитаний двічі. Обидва рази Марусею. У пані все ніяк не доходили руки до легкої лектури. Піддаючись раптовому пориву, Маруся відкрила кришку піаніно й зіграла два перших такти «Етюду» Шопена, який лише недавно вони з графинею почали вчити в чотири руки. Вона морщила лоба, згадуючи ноти, які ніби вивітрилися з голови, а тоді провела пальцями по всіх клавішах, змусивши піаніно ображено вискнути, і побігла сходами на перший поверх. Там, навпроти великих вікон із вітражами, її вже дожидав батько.