Читать книгу Княгиня Острозька онлайн

28 страница из 63

Це був їхній час – час наречених!

Беата Косцелецька та князь Ілля Острозький повільно вклякали на червоні подушечки. Беата чула кожнісіньке єпископове слово, та її думки витали десь у хмарах, над хмарами, над небом. Слова, захоплення, визнання, пієтет – це все видавалося їй таким швидкоплинним, що вона не встигла насолодитися цими важливими для неї митями. Усі, кого знала Беата, нарікали, що ледь витримували довгі весільні ритуали. А їй хотілося стримати їх, спинити за віжки час, щоб іще побути в цій пишності, у цій увазі. Її отямило слово Іллі «Обіцяю!». «Обіцяю», – повторила Беата.

Хвиля радості підхопила її душу. Разом із переливами славетного дзвона Сиґізмунда[8], який звучав на Вавелі тільки на найбільші свята, Беата відстукувала в собі відгомін щастя, наче мчала думками по східцях вежі, розправляла крила й злітала над катедральним храмом, над Вавелем, над Краковом. Наречена чула, як хор співає «Киріє елейсон», як лунають радісні вигуки і шелестять дорогі парчеві сукні, розшиті перлами та золотом, бачила, як гості кладуть перед молодими дари, як засліплює очі блиск коштовних діадем, кольє…