Читать книгу Княгиня Острозька онлайн

35 страница из 63

Сонце лоскотало вкриту кригою Віслу, яка, мов загублена стрічка, вигиналася під мурами Вавеля. Гойдалося у вітті засніжених дерев, сміялося в шибках кам’яниць та дерев’яних будиночків. Краків в обіймах свята! Навколо гомоніли зіваки, кидаючи оком то на чотирикутне ристалище[16], обнесене дерев’яним бар’єром, то на лавки й лоджії, то на дашки й намети. Збіглося безліч люду: краків’яни, селяни, музиканти, штукарі, акробати, комедіанти, блазні… Неподалік, трохи далі до дороги, – столи та напинала. Звучали лютні й віоли, флейти та шоломії.

Поміж рядами проходжалися повагом пані й панночки, намагаючись перевершити одна одну дорогими сукнями, тісно підперезаними таліями, вишитими рукавами чи спідницями-дзвіночками. Їхні голови прикрашали модні капелюшки з вишуканими крисами чи гостроверхі капелюші із шлейфами зі східних майже прозорих тканин, шовкові та оксамитові чепчики, пишні берети і золоті сіточки, які полюбляла Бона. Неодружені панночки переплітали коси шовковими стрічками. Бо турнір – не тільки радість, а й показ моди.