Читать книгу Княгиня Острозька онлайн

37 страница из 63

– Чи не боїтеся ви, княгине, за свого лицаря? – шепнула на вухо Беаті одна з придворних дам.

– Усі ми обожнюємо наших мужніх лицарів! А страх – то не наш поплічник! – підвела вгору підборіддя Беата.

Світ сколихнули звуки лютні, вишиковувалися ряди танечників. Розпочалися ходзони.

Краєчком ока було видно місцину, де чекали на вихід лицарі. Спробуй упізнай їх в обладунках, коли вже цокнуло забороло! Тепер їх можна впізнати лише за гербами. Герольди давно вже все звірили у книзі гербів. У турнірі все передбачено. Перевірено списи на насічки для зламів, які при зіткненні мають кришитись на друзки. Бо така вже ця гра справжніх лицарів – не скалічити, а стати звитяжцем.

Беата Острозька не переставала сплітати руки. Здається, вона навіть не помітила, як перші три пари звитяжців завершили бій. Щойно слуги встигли чистенько прибрати ристалище від надкришених списів після перших боїв, як трубачі піднесли догори свої сурми й подали сигнал для двох основних гравців турніру.

На арену ступив герольд із жезлом миру. За ним ішли герольд-майстер із маршалами, зброєносцями та пажами. Суддя в одязі лицаря врочисто здійняв догори руку. Публіка стихла.