Читать книгу Лети або тремти. Збірник онлайн

15 страница из 106

– Так ти найшвидше потрапиш додому, – сказала жінка хлопцеві нейтральним тоном. – Ти ж хочеш додому, чи не так?

Його голос сочився переляканою образою:

– Я не хочу їх бачити. Хочу сісти обличчям уперед.

Якби малий озирнувся, він побачив би, що таких крісел у нас немає.

– Усе гаразд, – заспокоїла медсестра, знову смикнувши його за руку. – Вони теж їдуть додому.

– Не хочу дивитися на них, – повторив хлопець, коли вона підштовхнула його до крісла біля одного з маленьких ілюмінаторів. Коли він спробував пристебнутися, Пембрі нахилилась і допомогла йому. Він учепився в бильця крісла, як у поперечину на до всирачки страшних американських гірках. – Не хочу про них думати.

– Я зрозуміла.

Пішовши вперед, я вимкнув світло в салоні. Тепер довгі металеві скриньки освітлювали лише дві червоні лампочки-близнючки. Повернувшись, я приніс хлопцеві подушку.

Ідентифікаційна табличка на занадто великій для нього куртці повідомляла: «Ернандес». Хлопець сказав:

– Дякую.

Але бильця не відпустив.

Пембрі пристебнулася поруч із ним. Я склав їхні речі та взявся за останню перевірку.