Читать книгу У затінку земної жінки онлайн

13 страница из 65

– А щоб тебе… І де ти взявся на мою голову, тригладітор…

Жанні хочеться затулити вуха та вимкнути цей недолугий ранок, натомість жінка скручується калачиком і робиться маленькою-маленькою, майже непомітною, ніби й нема її і ніколи не було. Свекри гомонять на кухні, шкварчить олія, будинком розтікається запах смаженої риби – огидний до одуріння, а запитання лізуть з усіх щілин:

– Невістка досі не виходила? Ото ще городська цяця. Могла б і вона риби підсмажити.

– Погано їй, хіба не бачиш? Хоч би знову в больницю не загриміла. Усе в тому Києві спустили, за душею ні копійки. А за що лікуватись?

– Нє, добрі карасики, Галько, аж солодкі. Моʼ, піти покликати, га? Хай би посмакувала.

– Сама вийде. А як спить? – Свекруха совала чавунки до печі, лаштуючи борщ на вечерю. Окрім запаху смаженої риби, виразно потягло вареною капустою. Треба віддати господині належне – Галина Іванівна дбала про всіх, як могла: і приготувати встигала, і так-сяк прибрати, ще й машину пральну витягла в сад, щоб невістка не гнулася над тазиками.