Читать книгу У затінку земної жінки онлайн

52 страница из 65

Будинок родини Цайтлер. 1957 рік

Австрійська піддана помічала основну відмінність між двома світами – її австрійською домівкою та Захаровою батьківщиною, і цією відмінністю були обсяги роботи. Чуйна за характером, вона щиро шкодувала родину чоловіка, особливо матір. Може, ще й через те, що мимоволі порівнювала зі своєю матінкою, і ця різниця вражала. Важка, почасти непосильна для жінки робота зробила свою справу.

Горпина Іванівна виглядала значно старшою, аніж була. Зморшки лягли довкола очей, борознами вкрили чоло, плечі опустилися, а потріскані руки не знали спочинку: щойно виконають одне діло, одразу ж беруться за інше. Сердешна провалювалась у сон, як у безодню, а щойно засіріє – нова круговерть. І все бігом, усе на ходу, ледве встигали словом перемовитись. Але як приворожували душу її лагідний голос, добре серце й заливистий сміх, коли жартував чоловік або хтось із синів. Франциска чудувалася з отієї непереборної і незбагненної жаги приправляти жартами будь-яку розмову.

Господаря, Василя Петровича Пономаренка, австрійська невістка бачила хіба що за вечерею. І таким він їй строгим здавався, чужим, відстороненим. Розуміла, що на те були причини, відчувала, що інакше й бути не могло в цьому суворому та безкомпромісному світі, проте від того душі не легшало. Тим паче, що Захар зовні дуже походив на батька: успадкував і поставу, і риси обличчя, навіть голос, манеру рухатися. Тому, коли жінка дивилася на свекра, іноді їй увижалось, що то її власний чоловік. Певно, тому свекрове мовчання так гнітило. Слова ніби й були, але здавалися заважкими для старшого Пономаренка, от він і мовчав. Винятком ставали рідкісні миті, коли чужоземні онуки, бавлячись між собою, залазили діду на коліна. Вочевидь, Фанечку забавляла схожість діда з татком, бо мала вигадниця могла обійняти того за шию, ще й смикнути за густі вуса, у яких де-не-де прокрадалася сивина. Василь Петрович завмирав, кректав і хитро мружив очі, які ніби хто підсвічував зсередини.