Читать книгу У затінку земної жінки онлайн

56 страница из 65

– І що то за дійство – весілля в Горбові та Виблях? – дивувалася австрійська гостя. А Палажка тільки підморгувала змовницьки.

– Добрі люди весілля по пʼять днів гуляють!

Так воно й сталося. Раз побачивши, приїжджа гостя всією душею пройнялася обрядовими приготуваннями. А як інакше, коли так співають, що душу виймають? Здавалося, що кожен рух, кожнісінький крок супроводжувалися злагодженим співом дівчат і молодиць у квітчастих хустках, у запасках та вишиваних сорочках. А парубки та чоловіки й собі статечно вбиралися і підігравали у всьому бідовому жіноцтву, котре по праву керувало святковим весільним гулянням.

– Фаню, – так її ніжно називала свекруха, – іди поможи замісити весільний коровай молодого. У нас це роблять тільки молодиці в гарному здоров’ї та щасливі.

– Я ж не вмію, – ніяковіла, хоча відмовити не могла.

– Ти щіпочку борошна кинь, далі інші дороблять. Так своїм щастям з молодими поділишся.

А потім вони ліпили прикраси на коровай: голуби, квіти з листячком. І все співаючи, іноді пританцьовуючи. Спантеличено споглядала, як мати відряджала Володимира з боярами на заручини до Виблів. Посідали на вози, а тут весняний теплий дощик залопотів по молодому листячку.