Читать книгу У затінку земної жінки онлайн

47 страница из 65

– Отак, значить? Добре.

Нарешті, нарешті він опиняється поряд по-справжньому. Може, хоч зараз помітить, що відбувається з ними.

– Щоб завтра речі зібрала. Усі! – дивиться просто в очі. – Зрозуміла? А то засиділися ми тут. Хорош. Пора сімʼю докупи збирати. У Куликівці такий-сякий будинок знайдеться. Заразом і я на місці постійно буду.

Знаєш, життя не з медом:

Інколи так полинно,

Інколи так нія´ко,

Інколи зимно-зимно…

Інколи так нестерпно,

Інколи біль – в параліч,

Інколи духом ница,

Жити не хочу навіть…

Знаєш, життя – не пісня:

Інколи хочу вити,

Інколи так згинає,

Щоби мене зломити…

Інколи темно-темно,

Сонця в душі не бачу,

Нічка гребе печалі,

Я, безпорадна, плачу.

Інколи… всяк буває,

Темінь чорніш над ранок…

Промінь крадеться в мозку,

Вірю – гряде світанок!

Оксана Кузів. Гряде світанок

Коли Францисці вперше наснився той сон, вона заціпеніла. Не могла поворухнутися, просто лежала з розплющеними від жаху очима й слухала дихання дітей. Малеча рівно сопіла уві сні, зігріта духом протопленої печі.