Читать книгу Беззаперечна правда онлайн

121 страница из 238

Я став місцевим героєм після того, як виграв ту золоту медаль. Касу подобалася увага, яку я отримував. Він любив світло софітів. А я не перестав думати, яке це все шалене. Мені ледве виповнилося п’ятнадцять років, і половина моїх друзів у Браунсвілі були мертві, пропали без вісти або вбиті. У Кетскіллі у мене було не так вже й багато друзів. Школа мене не цікавила. Ми з Касом уже визначились, чого хочемо добитися, тож школа лише відволікала нас від цієї мети. Мені було плювати на те, чого вони мене вчили, але у мене було сильне бажання вчитися. Тому Кас заохочував мене, і я читав деякі книги з його бібліотеки. Я читав книги Оскара Уайльда, Чарльза Дарвіна, Макіавеллі, Толстого, Дюма й Адама Сміта. Я прочитав книгу про Олександра Македонського. Я любив історію. Читаючи історію, я дізнався про природу людини. Я пізнав серця людей.

У школі в мене не було серйозних проблем, хіба що я одного разу вдарив пару учнів і був відсторонений за це від занять. Просто мені там було незатишно. Деякі студенти могли сміятися з мене, але ніхто мене не задирав. Кас сказав директору моєї середньої школи містеру Бордіку, що я особливий і що «йому потрібно потурати». Містер Бордік був хорошою людиною, і щоразу, коли виникала проблема, Кас ішов до школи, робив пальцями оцей свій італійський жест, і я повертався в школу. Щовечора я повертався о п’ятій годині додому і йшов на дві години до спортзалу. Вечорами я читав книги про бокс, дивився фільми або розмовляв із Касом. У вихідні я вставав о п’ятій, пробігав кілька миль, їв, дрімав, і опівдні повертався до спортзалу. Протягом тижня я бігав у школу і назад.