Читать книгу Беззаперечна правда онлайн

124 страница из 238

– Будь ласка, не виганяй мене! – схлипував я. – Я хочу залишитися.

Мені справді було дуже дороге те відчуття сімейного тепла, яке давав мені Кас. І я був у нього шалено закоханий. Він був першою білою людиною, яка не лише не засуджувала мене, але яка була готова скрутити голову будь-кому, хто ображав мене. Ніхто інший не був здатен достукатись до моєї душі, як це робив Кас. Він досягнув кори мого головного мозку. Щоразу після розмови з ним, мені доводилося йти й спалювати ту енергію, якою він мене заряджав, боксуючи з тінню або качаючи прес. Я йшов на пробіжку і починав плакати, так сильно мені хотілося зробити його щасливим і довести, що всі ті хороші слова, які він говорив мені, не пішли на марне.

Я думаю, що Кас почувався незручно через те, що погрожував вигнати мене і довів до сліз в той день, тому що він обійняв мене після того. Це був перший фізичний прояв любові, який я коли-небудь бачив від Каса. Взагалі перший. Але той момент, коли я розплакався, був сигналом для нього, що я належу йому назавжди. Відтоді я став його рабом. Якби він наказав мені вбити когось, я б його вбив. Я серйозно. Усі думали, що я живу з цим старим милим італійцем, але я був із воїном. І я насолоджувався кожною хвилиною цього життя. Я був щасливий бути солдатом Каса; це давало мені мету в житті. Мені подобалося бути тим, кому призначено пройти місію.