Читать книгу Острів Дума онлайн

164 страница из 232

Непотріб. Сраний непотріб.

«Не бісися, оговтайся, – наказував я собі. А відтак подумав: – Надто пізно. Мене все бісить. І ці рукавички, і та жінка, яка їх вдягала. І намагання оговтатись?»

– Пізно, все пізно, – вирішив я, поглянувши на свою куксу. – Ніколи мені більше не заготовитися.

Неправильне слово. Завжди неправильне слово, і з цим, блядь, мені жити довічно. Я ледь не поскидав до біса зі столів всі мої ідіотські іграшки додолу.

– Оговтатись, – промовив я навмисне тихо, навмисне повільно. – Мені ніколи знову не оговтатись. Я безрукий покидьок.

Звучало не смішно (як недоладна заготовка), однак лють почала розсіюватися. Промовляння вголос правильного слова допомагало. Як завжди.

Я покинув намагання зосередитися думками на обрубку своєї руки, і замість того втупився очима в рукавички моєї жінки. А дійсно ж, РУКИ ГЕТЬ.

Зітхнувши – можливо, з полегшенням, зараз не пригадати, але здається, так, – я поклав їх на стіл до моїх знахідок, узяв пензля з банки зі скипидаром, витер його ганчіркою, сполоснув водою і подивився на чисте полотно. А чи збирався я взагалі малювати рукавички? Та навіщо вони мені всралися! Навіщо?