Читать книгу Острів Дума онлайн

160 страница из 232

V

Другий пляжний стілець став постійним атрибутом при столику того здоров’яка, і з моїм поступовим наближенням до нього ми почали потроху теревенити. Дивний спосіб знайомитися, але приємний. Наступного дня після імейла від Пам, з її удаваною турботою й прихованим підтекстом (ти хворий, як і мій батько, Едді, а може, й куди гірше), той пляжник гукнув мені:

– Ну й коли ж ти сюди дійдеш, що на це скажеш?

– За чотири дні! – відгукнувся я. – Може, й за три!

– Ти узаконив собі прогулянку сюди й назад?

– Так! – сказав я. – Як твоє ім’я?

На його глибоко засмаглому, дещо обважнілому обличчі зберігалися сліди колишньої краси. Він посміхнувся, блиснули білі зуби, зникли начатки подвійного підборіддя.

– Скажу, коли ти врешті дійдеш сюди! А твоє?

– Воно написане на поштовій скриньці!

– Я принижуся до читання написів на поштових скриньках не раніше, ніж стану слухати по радіо токшоу!

Я махнув йому рукою, він махнув мені, гукнувши Hasta maña-na![63], і знову обернувся до води, задивився на ширяння птахів.