Читать книгу Згодом онлайн

72 страница из 73

Ліз розвела руки: мовляв, це звичайна річ.

– Якщо запитань до нас більше нема, ми не будемо вам заважати.

Той коп, що говорив зі мною, сказав:

– Нам треба знати, який із себе той цінний рукопис, щоб гарантувати його безпеку.

Цю подачу моя мати могла відбити.

– Оригінал він надіслав мені якраз минулого тижня. На флешці. Навряд чи є інший примірник. Він був параноїком.

– Так, був, – підтвердив містер Томас. Його шорти знов опустилися занадто низько.

– Добре, що ви були тут, наглянули, – сказав другий коп. Вони з напарником поручкалися не тільки з мамою та Ліз, а й зі мною. А потім пішли гравійною доріжкою до зеленого будиночка, в якому помер містер Томас. Згодом я дізнався, що чимало письменників помирають за своїми столами. Небезпечна професія, мабуть.

– Ходімо, чемпіоне. – Ліз спробувала взяти мене за руку, але я не дався.

– Ідіть постійте хвилину біля басейну, – попросив я. – Обидві.

– Навіщо? – спитала мама.

Я подивився на свою матір так, як, мабуть, ще ніколи не дивився – мов на дурну. Але тоді я справді вважав її дурною. Їх обох такими вважав. Дурними хамками.