Читать книгу Згодом онлайн

69 страница из 73

– Зараз буде останнє речення, – попередив я маму.

– Слава Богу, – сказала вона.

Містер Томас здійняв указівний палець, мов актор у давні часи, готовий виголосити свій важливий монолог.

– «Того дня червоне сонце здійнялося над покинутим поселенням, і вирізьблене слово, яке бентежило не одне покоління місцевих, засвітилося, неначе віньєтоване кров’ю: КРОАТОАН». Скажи їй, що «кроатоан» має бути великими літерами, Джиммі.

Я їй переказав (хоч і не знав достеменно, що значить «віньєтований кров’ю»), а потім спитав у містера Томаса, чи це вже все. І щойно він відповів «так», я почув коротке виття сирени, що долинуло з-перед будинку – два ухкання і мекання.

– Господи, – промовила Ліз, але без паніки, радше таким тоном, наче вона цього очікувала. – Приїхали.

Жетон у неї був причеплений до пояса, тому вона розщібнула парку, щоб його було видно. А потім пішла до вхідних дверей і повернулася з двома копами. На них теж були парки, з нашивками «Поліція округу Вестчестер».

– Атас, лягаві, – сказав містер Томас, чого я зовсім не зрозумів. А згодом, коли спитав у мами, вона відповіла, що то жаргон з давніших часів, з 1950-х.