Читать книгу 11/22/63 онлайн

293 страница из 325

– Тихіше, будь ласка, – попрохав я.

Він засунув мій револьвер собі за пояс – саме так, як я сам хотів був зробити, коли продеруся крізь живопліт на подвір’я Даннінгів, – а тоді тицьнув багнетом ледь мені не в очі. Знадобилося чимало волі, щоб не відсахнутися назад.

– Не наказуй, що мені ро…

Він здригнувся. Потер собі спершу живіт, потім груди, а потім щетинисту колону шиї так, ніби щось там застрягло. Я почув, як щось хруснуло в нього в горлі, коли він глитнув.

– Містере Теркотт? З вами все гаразд?

– Звідки ти знаєш моє ім’я? – А тоді, не чекаючи на відповідь: – Це ж Піт, авжеж? Бармен у «Тьмяному». Він тобі сказав.

– Так. А тепер і в мене є запитання до вас. Ви давно стежите за мною? І навіщо?

Він безрадісно усміхнувся, показавши відсутність пари зубів.

– Це вже два запитання.

– Ну, то дайте відповідь на них.

– Ти поводишся, – він знову здригнувся, глитнув знову і сперся спиною на стіну гаража, – ніби ти тут командир.

Я оцінив на око блідість і змучений вигляд Теркотта, нехай містер Кін і був сучим сином з ноткою садизму, але діагност, як мені здалося, він непоганий. Кінець кінцем, хто ще, як не тутешній аптекар, мусить знати, що ходить містом? Я був цілком певен, що мені більше не знадобиться решта каопектату, а от Біллу Теркотту цілком можливо. Не кажучи вже про підтримуючі труси, коли вірус у ньому по-справжньому візьметься до роботи.