Читать книгу 11/22/63 онлайн

308 страница из 325

Він скривився, знову почавши розтирати собі груди. І врешті мені дійшло.

– Теркотте, вас нудить?

– Та ні, серце. Давить щось.

Звучало невесело, і мозок мені прохромило: «Тепер і він усередині тієї нейлонової панчохи».

– Сядьте, поки ще не впали, – ворухнувся я в його бік. Він навів револьвер. Шкіра в мене між сосками – там, куди мусить ввійти куля – почала страшенно свербіти. «Я міг його обеззброїти, – майнула думка, – запросто міг. Але ні, я мусив дослухати історію. Я мусив все взнати».

– Сам сядь, братане. Вгамуйся, як то пишуть під карикатурами.

– Якщо у вас інфаркт…

– Нема в мене на хер ніякого інфаркту. Сідай, зараз же.

Я сів і подивився вгору на нього, він прихилився до гаража. Губи в нього набули синюшного відтінку, який не асоціювався в мене з добрим здоров’ям.

– Що ти йому хочеш зробити? – спитав Теркотт. – Ось що я бажаю знати. Ось що я мушу знати, переш ніж вирішу, що робити з тобою.

Я сильно задумався, як йому на це відповісти. Так, ніби моє життя від цього залежало. А мабуть, що й так. Я не вірив, що в Теркотті ховається природжений убивця, і не важливо, як він сам про себе думає, інакше б Френка Даннінга уже давним-давно поклали поряд з його батьками. Але в Теркотта був мій револьвер і сам він був хворим. Він міг натиснути гачок випадково. Та хтозна-яка сила, що воліла, аби все залишалося незмінним, могла йому навіть допомогти це зробити.