Читать книгу 11/22/63 онлайн

306 страница из 325

– Звісно. – Я знову кинув швидкий погляд на годинник. Вже майже за чверть сьома. В будинку Даннінгів Доріс мусить вже мити посуд і, либонь, слухає Гантлі-Бринклі по телевізору[239].

– Ти кудись поспішаєш? – спитав Теркотт. – На поїзд, бля, запізнюєшся, чи шо?

– Ви збиралися розповісти мені щось забавне.

– О. Авжеж. Вони співали шкільний гімн! Як тобі таке подобається?

В моїй уяві постали вісім чи десятеро дебелих, напівроздягнених хлопців, як вони галопом несуться через поле, прагнучи розрядитися після тренування у невеличкій бійці, і співають: «Хейл, Тигри Деррі, ми високо несемо прапор наш». Це таки дійсно було забавним.

Теркотт побачив на мені усмішку і відповів власною. Вона в нього вийшла напруженою, проте щирою.

– Парочку тих хлопців футболери таки добряче відбуцали. Хоча й не Френкі Даннінга; той сраний герой побачив, що своїх менше, і втік до лісу. Чеззі лежав на землі, тримав одну руку другою. Ту було зламано. А втім, могло статися й гірше. Вони могли б його зовсім забити до шпиталю. От один з футболістів дивиться на нього, як він там лежить, і типу торкається його носаком – як ото, бува, торкаєшся коров’ячого коржа, в який мало був не вступив – та й каже: «І це ми бігли аж сюди, щоб врятувати якесь єврейське порося?» І вся їхня ватага зареготала, бо то ж був жарт такий, розумієш? – Він подивився на мене крізь сяючі бріоліном кудла свого волосся. – Єврей? Порося?