Читать книгу Мюнхен онлайн

44 страница из 98

– Енні, я зараз не можу затримуватися. Поговоримо пізніше.

Коли Леґат проходив повз неї, йому здалося, що вона плаче.

Г’ю спускався сходами за Чемберленом і звернув увагу на його вузькі похилі плечі, сиве волосся, котре трохи кучерявилося на коротко підстриженій потилиці, напрочуд міцну руку, що легко торкалася поруччя, тримаючи сигару між другим і третім пальцем. Він був вікторіанською людиною. Серед портретів на стіні сходової клітки його портрет мав висіти не нагорі, а десь посередині. Коли вони дійшли до коридору приватного кабінету, прем’єр-міністр сказав:

– Будь ласка, принесіть мені промову якнайшвидше.

Минаючи кабінет Леґата, він поплескав себе по кишенях, знайшов сірникову коробку. Біля входу до зали засідань кабінету Чемберлен зупинився, розпалив сигару, відчинив двері й зник усередині.

◾

Леґат сів за свій стіл. Почерк у прем’єр-міністра виявився несподівано красивий, навіть химерний. Він свідчив, що під панциром відлюдника ховалася пристрасна натура. З самою промовою в Г’ю клопотів не виникло. Як на нього, слід було усунути якання: «Я літав туди й назад по всій Європі… Я зробив усе, що в людських силах… Я не припиню сподіватися на мирне врегулювання… Я до мозку кісток мирна людина…» При всій своїй показній скромності, міркував він, Чемберлен такий же егоцентрик, як Гітлер: постійно роздмухує загальний інтерес до себе.