Читать книгу Винуваті люди онлайн

10 страница из 113

– Бачила, Василечку! – радісно защебетала Маруся. – І трамвай бачила. І навіть їздила на ньому! Уяви! Такий гуркіт страшний… Вуха закладає…

– Від чого гуркіт? Від авто чи від того, як його, трам-ва-ю? – щасливо сміявся Василь. Йому здавалося, що він місяць просидів у темному льоху, а ось зараз його хтось випустив на волю. Смакував нове слово «трамвай», вимовляв по складах і думав, як було б добре й собі втрапити до великого міста, усе там роздивитися.

– Трамвай здоровецький, а сам собою їздить, і дядько стоїть у дверях і сюрчить у свисток, щоб пасажири знали, коли сходити, – і собі засміялася Маруся, бо нагадала, як спершу перелякалася цього трамвая та нізащо не хотіла заходити досередини, скільки не просила її графиня, яка будь-що хотіла проїхатися на чудернацькій машині, але сама в неї лізти не наважувалася, тож підбивала покоївку.

– Ось, Василечку, це я для тебе в Києві зробила фото…

Маруся дістала з кишеньки фартушка фотокартку, наклеєну на рожевий картон. Це був сюрприз для Василя, який неодмінно мав йому сподобатися. На фото, звісно, була сама Маруся. Вона стояла, спираючись правою рукою на невеличкий ослінчик, накритий скатеркою. У нижньому кутику ліворуч було написано «М. Брежинськая», а праворуч «Кіевъ. Печерскъ». Букви були схожі на вензельочки, які чіплялися тоненькими ручками й ніжками одна за одну. Василь покрутив фотокартку в руках і побачив на її звороті: «Печерскъ Милліонная ул. № 8», а під тим акуратним Марусиним почерком було виведено: «Василеві од Марусі на памьять, 30 мая 1899 г.». Василь перевів погляд на Марусю. Дивовижа та й годі… Ту саму Марусю, у цій же простій коричневій сукні, він тримав у руках.