Читать книгу Винуваті люди онлайн

8 страница из 113

– Василю, пусти! Ще хтось побачить.

– Та ж хто нас тут побачить? Нема нікого, – не бажав розтискати рук Василь. – А як хто підглядатиме – ноги поламаю. Гей, виходь, кому нема чого робити! Скуштуй машталірських гостинців!

Маруся почервоніла від Василевих слів і ще більше запручалася. У своїй коричневій сукні вона була схожа на гімназистку старшого класу, яка потай від батьків зійшлася із сином прикажчика й тепер ховається від усіх зі своїм коханням. Зрозумівши, що їй не вивільнитися з Василевих рук, Маруся зачала проситися:

– Василечку, Бога ради, не кричи… Справді-бо ще хтось почує…

– І хай собі чує. Нам що з того? Однаково будеш моєю. Будеш? – Василь і не думав розтискати обіймів, хоч і робив уже Марусі боляче, не відчуваючи власної сили.

– Буду… Ти ж знаєш, що тільки твоєю буду… Пусти ж, Василечку!

– Уже цієї осені поберемося. Я вже скоро й старостів зашлю.

– Так, уже цієї осені поберемося, – слухняно повторила Маруся й нарешті вивільнилася з Василевих рук. – Увечері на нашому місці?