Читать книгу У затінку земної жінки онлайн

24 страница из 65

Чоловік укотре затримувався допізна. Як би страшно це не було визнавати, проте Максим майже не буває вдома. Зранку їде, а повертається… хіба переночувати. Інакше й не скажеш. Он Василь Петрович уже куняє на стільці, бо навіть обов’язковий випуск ТСН пів години як закінчився. Максима й досі нема. Потягнулася до мобільного – ані дзвінка, ані повідомлення.

– Зайнятий, видно. У них там завтра сесія… – заспокоює свекруха чи то себе, чи її.

– Мабуть. Варюш, зараз Ваня домиється, і в ліжечко пора.

У дитячих очах душа навстіж.

– А татко?

– Що тато? Уранці прокинешся і побачитеся, – відповідала безтурботно-радісно, благо, що професія навчила балаканини, однак сину того не ризикує говорити. Ваня і не питає. Підлітки не запитують, не розповідають і не цікавляться, аж доки якоїсь хвилини не втнуть таке, що стовідсотково приверне увагу дорослих. Вечір тим часом глибшав, натягуючи темінь під вікна, вогко дихав посеред голого саду, шарудів гілкою білого наливу. За пів години в першій кімнаті затихли свекри, а «дитячий» диван, адже на ньому спали діти, відскрипів та відойкав.