Читать книгу У затінку земної жінки онлайн

26 страница из 65

Жанна перечитала ще раз. Завтра, значить. Що ж, завтра – то й завтра. Увімкнула ноутбук і зітхнула:

– Як же я тебе розумію… Франциско Францівно… Пономаренко.

* * *

Найцікавішою забавкою для дітей стала піч, звичайна українська піч із комином. Господиня оселі Горпина Іванівна Пономаренко позирала на заморських унучат, що грілися на теплому черені й цокотіли між собою якоюсь чудною мовою, зітхала розчулено й потай утирала непрохані сльози краєчком вишитого фартуха.

Франциска запам’ятала матір Захара за отим вишитим фартухом. Тканина темна, і квіточки на ній барвисті стрічечками. Що ще на ній було, уже й не пригадає, а от руки, руки, якими сина обіймала-голубила-пестила, їх наче не пара була – десятки. Як угледіла мати сина, бліда зробилася, мов піч, яку перед Пасхою якраз охайненько підбілили, стояла біля неї непорушно, у грудях оніміло й заціпеніло все – ні вдихнути, ні видихнути, а потім… Плач стояв такий – на весь куток. Сусіди позбігалися. Думали, що біда, аж радість така, що й словами не описати, хіба голосити: син, синочок, Захар, слідочок якого вже й загув за стільки-то років, вернувся! Он який – чепурний, ошатний і статний. Ще ж і не сам – із сім’єю. А діточки які гарнесенькі, а які чудні, змокли, пташенятка, то Горпина ж їх зразу й на піч витоплену. І все – пропала, нема їй ні дня, ні години, роботи нема аніякісінької – ото б тільки сиділа й на сина дивилася, дивилася, не кліпаючи, кожну рисочку, складочку й волосиночку поглядом убирала.