Читать книгу У затінку земної жінки онлайн

33 страница из 65

Горпина, як тільки розвиднилося, порядкувала біля печі тихесенько, безшелесно. Проте забіяка-вогонь жваво потріскував, на великій сковороді рум’янились оладки, у піч мандрував борщ на вечерю. Дарма що нізчимний та пісний, як весь минулий рік. Настоїться, гляди, до вечора, упріє, а вони сіллю хлібець притрусять – і смакота. Бо звідки ж Горпині знати, що в тій Австрії їдять? Їй би синочку вгодити.

Захар прокинувся рано, встиг погомоніти з батьком, заніс матері води й тепер ходив-походжав рідним дворищем. Тулився до яблунь, що виросли, наче діти, без нього, проводив долонею по шершавій корі, ніби хотів упевнитись і пригадати колишнє. Воно й пригадувалось, зринало у пам’яті, бо хто, як не він, саджав білий налив біля погрібця? Оце б діждатися і скуштувати яблук, та, видно, не судилося. Францисці народжувати у вересні, а дитинка має з’явитися вдома. Подумав і злякався… Отакої… Зітхнув, полишив сад і, аби відволіктись, поліз на старенький сіновал, наскуб і спустив повнісіньку лайнуху сіна, вніс до скотини. Вийшов – і знов смуток на плечі заскочив, бо як не старайся, а очі бачать, що скрута стіни батьківської хати підпирає. Треба ж… Ще до революції та «союзу» (і понавигадували словечок, ніяк не звикне до них) були на селі хазяї заможніші, були. Працею своє заробляли, у кого більше, у кого менше, а теперечки вже й не знати, що день прийдешній готує. Яке воно, оте життя нове? В Австрії он теж люди працею на життя дбають, з неба манна небесна не падає. Пожив, знає. Але ж хіба нам до них рівнятися?