Читать книгу У затінку земної жінки онлайн

35 страница из 65

Щось схоже Власівна, видно, і зараз угледіла, бо махнула рукою старечою, та так жваво, що аж у плечі хруснуло.

– Ет, унучку, живи й радуйся. Онде, як я. І царя бачила, а теперечки й Леніна застала. І що?

– Що?

Баба хитро всміхнулася беззубим ротом:

– Поживу ще трохи – і за цим поминки справлю.

Захар аж сторопів знетельки, мало відра не впустив, ошелешений бабиною філософією. Добре, що саме мати озвалася:

– Захаре, синку! Іди до хати. Снідати будете. А я до сестрички збігаю, до Марусеньки, хрещеної твоєї.

Захар похапцем витягував відро з колодязя, коли мати вибігла з двору, зав’язуючи хустку на ходу. Спинилася коло нього й усміхнулася стишено.

– І Андрійко її буде. Такий шибеник росте, ніхто ради не дасть. О, а води наноси, синку, наноси. Там за хатою ночви. Як надумаєте одяг переполоскати з дороги, покажеш Фані своїй… як. Здрастуйте, Власівно. Бачите, яка радість у мене?

Стара кивала, кінчиком хустки утираючи зморшкувате лице.

– Ой, дочечко, таку радість і сліпий угледить, і глухий почує. Аби тільки дурний зрозумів, бо такий нині світ настав… черствий… до долі людської.