Читать книгу У затінку земної жінки онлайн

42 страница из 65

– Смачно?

Підводить очі – розгублені, вочевидь, не очікував, що ним узагалі можуть цікавитись. Однак швидкоплинна мить зникає, так і не з’явившись.

– Всьо, малявки, бігом у машину. Сьогодні треба бути раніше. Хутко, хутко!

Максиму не до них; діти схоплюються, швидко хапають шкільні рюкзаки й першими поспішають до машини. Чоловік рушає вслід, на ходу перебирає папери, шукає якийсь надважливий, зосереджено рахує пункти та цифри, проговорює назви і, лишень коли сідає у водійське крісло, поспіхом озирається.

– Буду пізно, дітей привезе Петрович. Маму попередь, бо й мозок виїсть, переживаючи. Всьо. Помчав.

І це таки дійсно «всьо»… Легка дорожня курява клубочиться в темряві осіннього ранку. Жанна не може її розгледіти, проте відчуває, як пил застеляє очі, а заразом і серце, бо дірка всередині затягується черговим грубим рубцем. Це було схоже на те, коли хтось відчайдушно, з останніх сил прагне втримати рівновагу – годину, другу, добу, тиждень, два, місяць, а потім якоїсь короткої миті дозволяє собі видихнути ненадовго – і все, стати в планку вже неможливо. І ніби немає конкретної причини, усе як було досі, однак прикидатися і переконувати самого себе, що все добре, нічого аж такого не сталося, бракує сил. Їх просто не-ма.