Читать книгу Необхідні речі онлайн

111 страница из 276

– Добро, – сказав він. – Мені тут проблем усе одно не треба. Дай ключі. – Бо він віддав їх Генрі як запобіжний захід ще коли всівся в барі, шість годин і вісімнадцять пив тому.

– Ніт. – Генрі витер руки об шмат рушника й незворушно дивився на Г’ю.

– Ніт? Що значить, бляха, ніт?

– Значить, ти надто п’яний, щоб їздити. Я це знаю, а коли ти завтра зранку прокинешся, то й ти також знатимеш.

– Слухай, – терпляче продовжив Г’ю. – Коли я тобі дав ті срані ключі, то думав, що мене додому відвезуть. Боббі Дуґас казав, що заскочить на кілька пляшок. Я не винен, що той тупий урод не прийшов.

Генрі зітхнув.

– Мені шкода, що так сталося, але це не моя проблема. Мене можуть засудити, якщо ти когось стукнеш. Сумніваюся, що тобі до того є якесь діло, але мені є. Мушу прикривати свою жопу, мужик. У нашому світі ніхто, крім тебе самого, це не робитиме.

Г’ю відчув образу, жалість до себе самого і дивну зародкову жалюгідність, що здіймалася на поверхню розуму, ніби якась гидотна рідина, що витікає з давно похованої бочки з токсичними відходами. Він перевів погляд від ключів, що висіли за баром біля таблички «ЯК НЕ ПОДОБАЄТЬСЯ НАШЕ МІСТО, ШУКАЙ РОЗКЛАД РУХУ ПОЇЗДІВ», знову на Генрі. Тривога охопила його, коли він зрозумів, що от-от розплачеться.