Читать книгу Дилер реальності онлайн

3 страница из 115

Усі ці розумові відходи, перемішуючись, бурхливими потоками спрямовуються вниз, де утворюють токсичне озеро, яке з шипінням роз’їдає стіни величезного резервуара. Потоки, які струменять згори, починають бити сильніше, і хвилі, які відбиваються від лунких стін, накривають мене з головою. Стає зрозуміло, що резервуар ось-ось заповниться по самі вінця, і безколірна рідина хлине з унітазів, неначе з музичного фонтана. Та замість музики звучатимуть вигуки жаху відвідувачів Інтерклозету, і ніхто не почує серед них мого крику. Я залишусь унизу, розчавлений і позбавлений повітря.

Мені стає моторошно – я хочу втекти – шукаю виходу – нечутно кричу. І неначе у відповідь на це лунає лопотіння крил. Просто перед моїм обличчям пролітає величезний чорний ворон.

Я прокидаюся. Це один із непояснювано реалістичних снів, які постійно мучать мене. Антидепресанти й снодійне не допомагають, і мені доводиться лише змиритися з тим, що діється.

Іду на кухню, великими ковтками п’ю воду з-під крана. Потім довго стою біля вікна, вдивляючись у нічний Сінгапур. За інерцією намагаюсь пригадати всі деталі цього сну, сам не знаю навіщо. Коли морок минає, машинально зазираю до монітора на кухонному столі. У чаті – повідомлення від мого роботодавця Харона. «Новий великий проєкт. Об 11:00 на станції». Ну нарешті, робота! Адже я повністю вигрошився. Можливо, тому й бачу ці безглузді сни.