Читать книгу Дилер реальності онлайн

6 страница из 115

Як я вб’ю цю ніч – точніше, її решту, – мені поки що невідомо. Ніч із неділі на понеділок – тож нічні клуби зачинені, й у цілодобових барах також панує порожнеча. Це правило діє навіть у Сінгапурі, який, як усі гадають, ніколи не спить. Сам того не помічаючи, я розганяю машину до двохсот кілометрів за годину. Колись від такого зухвалого перевищення швидкості в автівці оглушливо завила б сирена. Сьогодні ж я безкарно мчу естакадою повз вервечки чорних вікон, які зрідка підсвічує чиєсь безсоння. Нічне місто миготить клоччям марева, яке переривається спалахами стробоскопа, – це яскраво підсвічена реклама, звернена ні до кого. З’їжджаю з естакади й ледь не врізаюся в яскраво-помаранчеву спортивну машину, що несподівано вискочила на перехрестя. Вищать гальма, оглушливо скрегочуть колеса, помаранчеве авто крутиться на місці, і я, пролітаючи повз, устигаю розгледіти спотворені жахом обличчя людей у машині. Хлопець і дівчина, зовсім юні, майже підлітки. Лише за кілька хвилин і десяток кварталів я розумію, що ледь не занапастив їх і мало не загинув сам. І, ясно усвідомивши це, нічого не відчуваю. Смерть ніколи не лякала мене. Цю якість я приховував навіть від батьків, не бажаючи видаватися фріком. Про неї знав лише Харон. Чи не тому він і обрав мене з-поміж інших?