Читать книгу Беззаперечна правда онлайн

132 страница из 238

Єдиний прояв співчуття, який він не критикував, був тоді, коли я підбирав своїх суперників після того, як нокаутував їх. Демпсі завжди так робив. Він піднімав свого поваленого противника, відводив його до свого куту, обіймав і цілував. Робив він це одразу ж після всіх його спроб випатрати противника. Тож і я допомагав їм підвестись і цілував їх.

– Ти в порядку? Я люблю тебе, брате. Для них це було майже приниження.

Касу не подобалося, коли я святкував свій нокаут. Жодних «дай п’ять!», жодних танцювальних па.

– Ти присвятив цьому цілих два роки, а поводишся так, ніби здивований, що це сталося? – казав він зазвичай.

Для Каса мої противники були м’ясом. Харчуванням. Чимось таким, що потрібно їсти, щоб жити. Якщо я добре виступав у бою, Кас винагороджував мене гарним одягом чи взуттям. Коли я виграв один зі своїх юніорських чемпіонатів, він купив мені золоті зуби. Коли я отримав своє золото у 80-х, більшість людей подумали: «Фу, з золотими зубами ходять злочинці. Будьте обережні». Але Касу це подобалося, тому що всі старі бійці вставляли собі золоті зуби, щоб відсвяткувати свій успіх.