Читать книгу Острів Дума онлайн
157 страница из 232
Ну, як я вже казав, кілька ще більш дивних історій, на які я натрапив у своїх пошуках інтернетом, видались мені зовсім сумнівними, але я не мав сумнівів щодо того, що відбувалося зі мною. Гадаю, навіть аби я сам не намалював був Карсона Джонса, я все одно повірив би всьому. Значною мірою через мою мовчазну самотність. Лише зрідка приїжджав Джек, чи Ваєрмен – який усе ближчав і ближчав – махав і гукав мені: «Буенос діас, мучачо!», але здебільшого я не бачив нікого й не розмовляв ні з ким, окрім як з самим собою. Все стороннє відпало майже цілком, а коли таке трапляється, ясно починаєш чути самого себе. А чисте спілкування між собою твоїх сутностей – я маю на увазі поверхневу й глибинну – є ворогом непевності. Воно вбиває сумніви.
Та для підтвердження я постановив собі провести експеримент.
IVЕФрі19 до Паморама667 9:15 24 січня
Дорога Пам: маю до тебе одне зітхання. Я тут малюю – сюжети дивні, але доволі цікаві (принаймні мені вони такими здаються). Легше тобі показати, ніж описувати, тож я причеплю пару картинок до цього імейла. Я якось згадав про твої старі садові рукавички, оті, де на одній написано «РУКИ», а на іншій «ГЕТЬ». Мені дуже хотілося б намалювати їх на тлі заходу сонця. НЕ питай мене чому, просто схотілося і все. Вони в тебе ще є? Якщо так, чи не пришлеш ти їх мені? Я з радістю потім відішлю їх назад, якщо треба. Я це зроблю швидко, тільки не варто показувати картинки нікому зі «старих приятелів». Зокрема, Бозі напевне сміявся б, як навішений, якби їх побачив. Едді P.S.: Якщо тобі неприємно присилати ті рукавички, нічого страшного. Це просто стріха.