Читать книгу Острів Дума онлайн

35 страница из 232

Моніка не зважала на неї. Вона гладила Ґендальфа. Пес знову заверещав від дотику – о, це було ще те верещання, – і Моніка затулила очі кулачками. Затрясла головою. Я не винив її.

Місіс Фіверо було простягнула руку до дівчини, але передумала. Вона ступила кілька кроків назад, сперлася на свій «гамер» і звела очі до неба.

Місіс Ґолдстайн вклякла поряд із дочкою.

– Голубонько, не треба, перестань.

Ґендальф лежав на дорозі в калюжі власної крові і вив. Тепер я пригадав і звук, що його видавав той кран. Не біп-біп-біп, як слід було очікувати (в нього був зламаний попереджувальний сигнал заднього ходу), а вібруюче торохтіння дизеля і звук гусениць, що вгризалися в землю.

– Заберіть її, Аво, – сказав я. – Заберіть її в дім.

Місіс Ґолдстайн обняла дочку й примусила її піднятися.

– Ходімо. Ходімо додому, голубонько.

– Я не піду без Ґендальфа! – Моніці було одинадцять, вона була розважливою дівчинкою, але в той момент перетворилася на трирічну. – Не піду без моєї собачки!

Її орденська стрічка, три останні дюйми якої вже геть просякли кров’ю, шльопала збоку об поділ її спіднички, довга кривава смуга потягнулася в неї по нозі у гольф.