Читать книгу Острів Дума онлайн

44 страница из 232

Я встав і пішов униз, для рівноваги тримаючись за поруччя. Було щось дивне в тім, як я держуся за цей знайомий брус полірованої деревини. Вже зійшовши, я зрозумів, у чому річ. Справедливо чи ні, але це світ праворуких – гітари виробляють під них, і шкільні парти, й приладові панелі в американських машинах. Не винятком були й поруччя в домі, де жила наша родина; вони йшли праворуч, бо, хоча дім і побудувала моя компанія, за моїми кресленнями, дружина й обидві мої дочки були правшами, а меншість кориться більшості.

Тим не менш, моя рука сковзала поруччям.

«Звісно, – подумав я. – Це ж сон. Як і того вечора. Зрозуміло?»

– Але Ґендальф же не був сном, – заперечив я, а чужий голос у моєму будинку – вже ближче – повторював: «Наречені, приречені, наречені, приречені» знову й знову. Що б це не було, воно було у вітальні. Мені не хотілося туди заходити.

«Ні, Ґендальф не був сном, – подумав я. Може, це були думки моєї фантомної правої руки. – Сон убивав його».

Чи він вмер сам по собі? Чи не це саме намагався пояснити мені той голос? Бо я не вірив у те, що Ґендальф умер сам по собі. Я вважав, що він потребує допомоги.