Читать книгу Острів Дума онлайн

49 страница из 232

Деталі, деталі, правда в деталях.

А чи прагне бачення – навіть у пораненому мозку, в ушкодженому розумі – виповістися? О, воно мусить, мусить.

Вона думає – Мені болить голова.

Вона думає – Трапилося щось погане, тому я не знаю, хто я. Не знаю, де я. Не знаю, що воно таке, всі оці яскраві образи навкруг мене.

Вона думає – Ліббіт? Мене звуть Ліббіт? Колись я це знала. Я вміла балакати коли-ще-щось-знала, але тепер мої слова, мов риби у воді. Мені потрібен отой чоловік, у котрого волосся на губі.

Вона думає – Він мій Тато, але коли я намагаюся вимовити його ім’я, я чомусь промовляю «Чап! Чап!», але це ім’я тієї, що пролетіла повз моє вікно. Я бачу кожну її пір’їну. Я бачу її, ніби скляні, очі. Я бачу її лапу, вона зігнута, наче зламана, ні, правильне слово скрючена. Мені болить голова.

Заходять дівчата. Заходять Марія й Ганна. Вона любить їх менше, ніж близнючок. Близнючки маленькі, як вона сама.

Вона думає – Я називала Марію й Ганну Великими Злюками, коли-я-ще-щось-знала, і розуміє, що знає знову. Так повертається шматочок знання. Назва ще однієї деталі. Вона це знову забуде, але коли пригадає наступного разу, запам’ятає надовше. Вона майже певна цього.