Читать книгу Острів Дума онлайн

53 страница из 232

ІІ

Уздовж західного узбережжя Флориди, мов гірлянда брелоків, висять рифові острови. Гарно було б по них переступати у семимильних чоботах – з Лонгбовту на Лідо, з Лідо на Сієсту, з Сієсти на Кейзі. Наступний крок привів би вас на той острів, що лежить між Кейзі та Дон-Педро – на Думу: довжина дев’ять миль і пів милі впоперек у найширшому місці. Острів майже необжитий, він заріс джунглями з баньянів, пальм та австралійської сосни, а по пляжу вздовж вихилястої берегової лінії Затоки – скуйовджені дюни. Пляж позначено смугою морського вівса заввишки по пояс. «Морський овес тут природний, – якось пояснив мені Ваєрмен. – Але решта цього лайна не повинна була б тут рости без зрошення прісною водою». Більшість часу, проведеного мною на острові Дума, там ніхто більше не жив, окрім Ваєрмена, Нареченої Хрещеного Батька й мене.

У Сент-Полі в мене була ріелторка – Сенді Сміт. Я попрохав її підшукати тихе місце – не пригадаю, чи вжив я тоді слово усамітнене, хоча міг саме так сказати, – але щоб було неподалік від вигід цивілізації. Пам’ятаючи пораду Камена, я сказав Сенді, що хочу орендувати житло на рік, тільки щоб ціна не була несусвітньою, оскільки не бажаю, щоб мене обдирали. Навіть у депресії, страждаючи від більш-менш постійного болю, я не забував про економію. Сенді заклала мої побажання у свій комп’ютер, і той знайшов для мене Велику Ружу. Просто, як соломину потягнути.