Читать книгу Острів Дума онлайн

97 страница из 232

– Добре. Прийнято, – вона помовчала. – А що ти сам робитимеш на Різдво, Едді?

«Малюватиму захід сонця, – подумав я. – Можливо, врешті намалюю його гарно».

– Гадаю, якщо буду гарно поводитися, то отримаю запрошення і відсвяткую з Джеком Канторі і його родиною, – відповів я, не вірячи сам собі. – Джек – це юнак, котрий працює тут на мене.

– Тобі, чути, покращало. Ти став сильнішим. Пам’ять тебе так само зраджує?

– Та я не знаю. Не пам’ятаю, – відповів я.

– Звучить весело.

– Сміх – найкращі ліки. Я прочитав це в «Рідерз Дайджесті».

– Як твоя рука? Фантомні відчуття так само трапляються?

– Та ні, – збрехав я. – Все цілком припинилося.

– Добре. Чудово, – пауза, а відтак: – Едді?

– Тут, – відгукнувся я. А на долонях в мене темно-червоні серпики після стиснутих кулаків.

Ще довша пауза. У телефоні нічого більше не потріскує, не рипить, як було в часи мого дитинства, зате я чув тихе дихання на відстані багатьох миль. Воно звучало, як дихання затоки під час відпливу. Нарешті вона промовила:

– Мені жаль, що так усе обернулось.