Читать книгу Згодом онлайн
30 страница из 73
Того вечора, коли вона вийшла з моєї кімнати, я думав, що не засну, а якщо й засну, то насниться мені чоловік з Центрального парку з розкроєним обличчям і кістками, що стирчать з носа, або привидиться мама одночасно в труні й на сходинках до кафедри, там, де тільки я зможу її побачити. Але наскільки пригадую, мені взагалі нічого не снилося. На ранок я прокинувся з хорошим самопочуттям, і мама добре почувалася, і ми дуркували, і вона почепила мою індичку на холодильник, а потім вліпила на неї нафарбованими губами великого цьомчика, від чого я захихотів, і відвела мене до школи, і місіс Тейт розказувала про динозаврів, і життя тривало два роки, хороше життя, як зазвичай воно і є. Тривало, доки не розсипалося на друзки.
6
Коли мама зрозуміла, як усе погано, я почув, що вона говорить з Енн Стейлі, подругою-редакторкою, про дядька Гаррі по телефону. Мама сказала:
– Він слабував на голову ще до того, як став слабим. Тепер я це розумію.
У шість років я б і гадки не мав, про що вона. Але на той час мені вже було вісім, скоро мало виповнитися дев’ять, і принаймні частково я розумів. Мама мала на увазі той капець, у який вляпався її брат – і втягнув її – ще до того, як ранній Альцгеймер, мов нічний злодій, викрав його розум.