Читать книгу Згодом онлайн

25 страница из 73

Поряд з ним стояв той самий чоловік у тих самих велосипедках і наколіннику. Волосся в нього було сиве і скривавлене. А обличчя провалилося рівно посередині, мабуть, від удару об бордюр. Ніс був неначе розщеплений на дві половини, і рот так само.

На дорозі зупинялися машини, і мама сказала:

– Заплющ очі.

Звісно, вона дивилася на чоловіка, який лежав на землі.

– Він мертвий! – розплакався я. – Цей дядя мертвий!

Ми зупинилися. Змушені були. Через решту машин попереду нас.

– Ні, – сказала мама. – Він спить, от і все. Таке іноді буває, коли людина сильно вдариться. З ним усе буде нормально. Так, заплющ очі.

Та я не заплющував. Понівечений велосипедист здійняв руку й помахав мені. Вони знають, що я їх бачу. Знають завжди.

– У нього обличчя розкроєне надвоє!

Мама ще раз кинула погляд, пересвідчилася, що чоловік накритий до пояса, і сказала:

– Джеймі, не лякай сам себе. Просто заплющ…

– Он він! – показав я. Мій палець тремтів. Усе в мене тремтіло. – Там, стоїть біля себе!

Це її злякало. Я зрозумів з того, як міцно стиснулись її губи. Однією рукою мама з силою натисла на клаксон, а другою – на кнопку, яка опускала вікно. І замахала на машини попереду: