Читать книгу Згодом онлайн

27 страница из 73

Мама погладила мені шию, ігноруючи водія (може, того чувака, що показував нам середнього пальця), який сердито бібікав і об’їжджав нашу машину.

– Сонечко, тобі це все здалося. Він був накритий.

– Не той, на землі, а той, який стояв поруч з ним. Він помахав мені.

Вона подивилася на мене довгим поглядом, так, наче збиралася щось сказати. Та потім лише застебнула мій пасок.

– Я думаю, ми пропустимо цей день народження. Як тобі таке?

– Добре, – кивнув я. – Все одно Лілі мені не подобається. Вона тишком-нишком щипає мене, коли читають казку.

Ми поїхали додому. Мама спитала, чи зможу я випити чашку какао так, щоб не видати її назад, і я відповів, що зможу. Ми пили какао разом у вітальні. Подарунок Лілі так і залишився у мене. То була лялечка в костюмі морячки. Коли я подарував її Лілі наступного тижня, то вона, замість ущипнути мене, поцілувала прямо в рот. Мене потім за це дражнили, а я ніскілечки не заперечував.

Поки ми пили своє какао (собі мама, напевно, долила краплю чогось міцнішого), вона сказала: