Читать книгу Згодом онлайн

29 страница из 73

Ми виписували газету «Таймс». Зазвичай мама «їла» її за столом у халаті, поки ми снідали, але вранці наступного дня після чоловіка в Центральному парку вона читала якийсь свій рукопис. Після сніданку вона сказала, щоб я вдягнувся, можемо покататися на круїзному кораблику, – тому це була субота. Пам’ятаю, подумав, що це перший вихідний після смерті чоловіка з Центрального парку. І це знову повернуло відчуття реальності тієї події.

Я зробив так, як мама сказала, тільки спершу, поки вона милася в душі, зайшов у її спальню. Газета лежала на ліжку, розгорнута на сторінці, де пишуть про тих мертвих, які досить знамениті для «Таймс». Фото чоловіка з Центрального парку надрукували. Його звали Роберт Гаррісон. У свої чотири роки я вже вмів читати на рівні третього класу, мама дуже цим пишалася, і в заголовку статті важких слів не було, тому я його прочитав (і більш нічого): «ПРЕЗИДЕНТ ФОНДУ “МАЯК” ЗАГИНУВ У ДТП».

Згодом я бачив іще кількох мерців – той вислів про «посеред життя ми в смерті»[2] істинніший, ніж думають люди, – і часом я щось казав мамі, але переважно мовчав, бо розумів, що це її засмучує. Тільки після того, як померла місіс Беркетт і мама знайшла в шафі її персні, ми знову по-справжньому про це заговорили.