Читать книгу Згодом онлайн

28 страница из 73

– Коли я була вагітна, то пообіцяла собі, що ніколи не брехатиму своїй дитині, тому слухай. Так, той чоловік, мабуть, був мертвий. – Вона трохи помовчала. – Ні, він точно був мертвий. Не думаю, що навіть шолом би його врятував, а шолома я на ньому не бачила.

Ні, шолома на велосипедисті не було. Бо якби він був на голові, коли його збили (згодом ми дізналися, що таксі), то чоловік стояв би поруч зі своїм тілом у шоломі. Вони завжди вдягнені в те, що було на них у момент смерті.

– Але, синочку, тобі просто здалося, що ти бачив його обличчя. Ти не міг його бачити. Хтось накрив його курткою. Якась добра людина.

– На ньому була футболка з маяком, – сказав я. А потім згадав ще дещо. Втіха в тому була така собі, однак після такої події, думаю, хапаєшся і за соломинку. – Зате він був дуже старий.

– Чому ти таке кажеш? – Мама дивилася на мене якось дивно. Згадуючи ту розмову, я думаю, що саме тоді вона й повірила мені, принаймні трохи.

– У нього волосся було сиве. Там, де не залите кров’ю.

Я знову розплакався. Мама обійняла мене, заходилася колисати, і я заснув у її обіймах. Я вам так скажу: коли думаєш про різну страшну фігню, нема нікого кращого за маму поруч.