Читать книгу Кат онлайн

13 страница из 129

У її кабінеті знову задзвонив телефон, і вона люто зиркнула на свій стіл. Фінлі читав варіації на тему «Шкода, що ти йдеш», наґрамуздляні на листівці з мультяшними посіпаками (хтось помилково вирішив, що Фінлі – їхній фанат).

Бакстер поглянула на годинник у себе на руці. Їй було вкрай потрібно хоч раз закінчити у пристойний час.

* * *

Реготнувши й відклавши листівку, Фінлі розпочав своє задушевне прощання. Він планував висловитись якомога коротше, бо ніколи не полюбляв говорити на публіку.

– …А якщо серйозно, то дякую. Я валандався цим місцем, відколи воно було Новісіньким Скотленд-Ярдом… – Він зробив паузу, сподіваючись, що хоч одна людина та й засміється. Говорив він жахливо і щойно запоров свій найкращий жарт. Але все одно повів далі, бо знав, що далі буде тільки легше. – Це місце та люди в ньому стали для мене не просто роботою й колегами – ви стали для мене другою родиною.

Одна жінка в передньому ряду замахала віями, за якими виднілися сльози в її очах. Фінлі спробував усміхнутись їй так, щоб одночасно показати, що він поділяє її почування і здогадується, хто вона така. Він поглянув на своїх глядачів у пошуках єдиної людини, якій насправді призначалося його прощальне послання.